Результати першого туру президентських виборів здивували кількома несподіванками. На п’ятому році війни з Московією відверто промосковські кандидати на двох зуміли зібрати 16% голосів українців. Раптово "вистрелив" кучмівський голова сбУ Смешко - за три місяці виборчої кампанії наростив рейтинг з нуля до шести відсотків.
Тим часом кандидат від об’єднаних сил Націоналістів Руслан Кошулинський, якому на старті кампанії прогнозували щонайменше 8% підтримки, отримав всього 1,62%. Результат останнього здивував самих Українців чи не найбільше, адже, за даними соцопитувань, Націоналістами, які, прогнозовано, проголосують за кандидата-Націоналіста, вважають себе щонайменше 15% громадян.
Чому ж Націоналісти, котрих значно більше від 1,62%, навіть у першому турі не проголосували за майже еталонного кандидата – учасника війни, майданівця, людину без жодних плям у біографії ?
Майже весь електорат Кошулинського перехопив Порошенко завдяки активній агресивній пропагандистській кампанії. Ця кампанія була заснована на ідеї: або він, або реванш, або він, або "путін нападе". Відсотки Порошенка якраз корелюються з кількістю Націоналістів в Україні – приблизно 15%. Тих, що таки проголосували за Кошулинського, Порошенко компенсував прошарком чиновників.
Загалом кампанія Націоналістів була позитивною і конструктивною, спрямованою на максимальне донесення до виборців програми кандидата. Кошулинський апелював до раціо, викладав свої аргументи. Тим часом кампанія Порошенка була агресивною і зомбуючою. В умовах загального неврозу вона й спрацювала. Порошенко вдруге взяв страхом. За рахунок потужної фінансової та медійної підтримки він дуже вдало спаразитував на Національних цінностях.
Ну й маємо визнати, що наше суспільство у принципі трохи парадоксальне. Значна частина позитивно ставиться до Націоналістичних гасел, але при цьому відмовляється визнавати це Націоналізмом, а себе Націоналістами. Спитайте того ж Порошенка, чи є він Націоналістом. Він всіляко відмовлятиметься від цього. Думаю, це вплив радянських традицій, агресивного ототожнення Націоналізму з нацизмом. У цьому контексті воно працює.
Націоналісти орієнтовані на раціональний електорат, схильний до відповідної аргументації. А у випадку з Порошенком ми маємо справу із такою собі сектою. Там логіка специфічна: відмежуватися від усього світу, не сприймати будь-яку критику гуру, агресивно пропагувати себе, працювати за принципом "хто не з нами, той проти нас", насаджувати думку про те, що довкола самі вороги, а єдиний рятунок - об’єднання довкола одного лідера. У випадку Порошенка це ще й можливість апелювати до владних повноважень, тобто ототожнювати державу і себе, як це використовується на Росії, де кажуть, що немає Путіна – то немає й Росії. Так само сьогодні каже Порошенко.
І ще одна вдала технологія – так звана "непрохідність". Ця теза дуже спрацьовує в купі з опитуваннями громадської думки під час виборчого процесу. Особливо, коли громадян при цьому залякують наступом реваншистських сил. На цих виборах політтехнологи максимально нагнітали емоції й врешті домоглися того, що виборці, які хотіли привести до влади Націоналістів, проголосували не за них, а за когось схожого, хто "точно пройде".
Націоналістичний виборець в Україні справді – приблизно 15%. Ці громадяни поділяються на кілька груп. Є суперядро – люди, які завжди голосують за націоналістів, включені в політику й активно беруть участь у патріотичних заходах. Є менш активні прихильники, а є просто дуже патріотичні громадяни, які щиро вболівають за Україну. Цього разу за Кошулинського проголосувало суперядро, а решта відійшли іншим кандидатам, зокрема Порошенкові. На користь Порошенка спрацювала замовлена соціологія та величезні фінансові ресурси, яких у Націоналістів, зрозуміло, не було. Також Порошенко системно працював у царині змі, і добився лояльності майже на всіх центральних каналах. Додали результату й активна робота його штабу та армії порохоботів у соціальних мережах. Останні зуміли відбілити більшість негативу, який з’являвся проти Порошенка, й переконати людей у "досягненнях" гаранта, яких в реальному житті взагалі не існує. Схема цієї роботи була скопійована з Московії - у нас фактично було створене власне
Ольгіно з великою кількістю блогерів та лідерів думок. Все це разом допомогло змобілізувати прихильників Порошенка й перетягнути до нього прихильників Націоналістів.
Суттєво вплинуло й те, що олігархічні змі максимально спрацювали проти Націоналістів. Спершу Кошулинського ігнорували, а коли помітили різке зростання рейтингу - запустили дифамаційну кампанію. Дійшло вже до того, що обізвали Свободівця членом партії регіонів. Звісно, що це були повні дурниці, але у пам’яті частини людей це відклалося, тобто опоненти працювали за принципом: кусаємо якомога частіше - хоча б шрами точно залишаться. І воно таки спрацювало. У результаті, значна частина громадян не чула про Кошулинського взагалі, а ті, що чули, - чули тільки брехню та маніпуляції.
Дискредитаційна кампанія проти Свободи працює вже багато років. Олігархи чудово пам’ятають часи Майдану, коли саме Свобода та віце-спікер Руслан Кошулинський відіграли ключову роль у поваленні злочинного режиму Януковича. Олігархи бачать в Націоналістах загрозу у своєму пануванні в Україні. Відповідно, постійно відстежують динаміку підтримки Націоналістів із тим, щоб у випадку зростання вжити заходів превентивного характеру. Саме тому впродовж останніх п’яти років центральні змі використовували найбрудніші й найцинічніші прийоми та масово тиражували вигадки про Націоналістів.
Ми бачимо, як голосує виборець Бойка чи Вілкула - що б ми не говорили, а вони обирають своїх. Жодні технології на них не впливають. Технології впливають тільки на проукраїнського виборця, і так триває вже 28 років. Відповідно, ми бачимо, де зараз Україна. На задвірках за всіма показниками. Якби та ж сама Галичина (навіть без центральної України, де була добра підтримка Кошулинського) віддала за Націоналіста стільки ж голосів, як за Порошенка, то зараз у другому турі був би Кошулинський і Зеленський. Так Українці, не напружуючись, мали б свого кандидата, за якого можна було б з чистою совістю і залюбки голосувати в другому турі. А враховуючи те, що у Кошулинського найменший антирейтинг, він мав би всі шанси перемогти Зеленського у другому турі.
