Так чому все ж затримали Авакова ?

Так чому саме зараз затримали сина Авакова ?
Як і більшість з нас, хто цікавиться історією та політикою звичайних громадян, не маємо доступу до інсайдерської інформації, однак відстеження політичного життя України і прагнення розібратися в її підґрунті дозволяє висловити ряд міркувань з приводу сьогоднішнього резонансного затримання 3-х осіб, а саме сина міністра мвс України Авакова, заступника міністра мвс і глави фірми, через яку проводилась афера з рюкзаками для нац. гвардійців за ціною понад 3000 грн за рюкзак. Не варто говорити про те, що Аваков за частиною корупції не набагато поступається  Порошенко, але закулісна сутичка ворогуючих мафіозних кланів може мати пряме відношення до майбутньої долі третього Майдану, який продовжиться в нових умовах 7 листопада цього року.
Не вірю в абсолютну незалежність ні набУ, ні сап, хоча повного контролю над ними у Порошенко над ними немає. Тому, швидше за все, сьогодні була дана команда, що Авакова можна брати і удар по ньому нанесений через його сина-корупціонера.
Але чому саме зараз, а не два роки раніше, адже про цю аферу відомо мало не з 2015 року ?
Можливо, з огляду на смертельну ненависть Порошенко і Авакова одним до одного, їх вага в  політиці і вага тих сил, які вони уособлюють або які за ними стоять, а саме мафіозні клани, угрупування, бпп, народний фронт, гпУ, нац. гвардія, мвс, сбУ, армія, банківський сектор ... ця сутичка може закінчитися тільки перемогою одного з двох ватажків, разом їм не ужитися. Аваков допоміг прийти до влади Порошенко. Але для Порошенко тепер Аваков як кістка в горлі, тому що поліція це єдина вертикаль влади, яка до Порошенко внутрішньо не лояльна, хоча формально і не бунтує.
Але сьогодні такий бунт все ж стався. Аваков туманно написав, що знімає свою гвардію з охорони "мотлоху" під будівлею врУ.  І розумій тут як хочеш, чи то "мотлох" це протестувальники, чи то "мотлох" це депутати і  кишеньковий шоколадний парламент.
А пізніше все стало зрозумілим. Спочатку спецназ з набУ прийшов до сина Авакова і його фірмі в Києві та Харкові, а вже потім Аваков "зняв охорону".
Напередодні майбутнього 7 листопада для Порошенко вкрай важливо мати повний, а не частковий, контроль над поліцією і нацгвардією, такий контроль, який він має над сбУ, гпУ, судами, парламентом та урядом. Для Порошенко це питання виживання, збереження влади, питання життя і смерті.
Але тут для Порошенко Аваков не справляється, більш того, Аваков норовиться.
Аваков не впорався з завданням недопущення прориву Саакашвілі в Україну. Аваков не розігнав майдан під врУ.
Терпіння Порошенко закінчилося і він пішов ва-банк.
Але ж арешт сина Авакова викличе зворотній удар з боку іншого мафіозного клану.
Чи вдасться Авакову відбити удар Порошенко ? А може у них все зараз знову закінчитися перемир'ям, але як же тоді 7 листопада ?
Перемир'я все ж чекати не варто. Адже на кону життя, та бути чи не бути Порошенко президентом України.

Про паркування на місцях для інвалідів

Про журналістів та журнашлюх.

Ви ніколи не замислювалися, що сталося з усіма цими журналістами, що в такий короткий час вони поголовно перетворилися в таких гівнюків ?
У мене є версія, але я не претендую на істину, просто хотілося б обговорити з Вами.
Почнемо з того, що в журналістику йдуть люди з досить високими амбіціями, навіть якщо мають при цьому досить посередні таланти. Ця професія дає можливість володіти умами аудиторії, маніпулювати громадською думкою, що завжди добре оплачувалося зацікавленими особами. Журналістика відкривала багато дверей і впускала журналіста в коло політичного, фінансового, культурного бомонду, ну або тих, хто таким себе вважає, і в загалі, це була досить закрита каста, куди всунутись з низів, будь ти хоч сто разів талановитий, було досить непросто. Читачам  журналісти здавалися недосяжними, такими що володіють таємними, сакральними знаннями про глибоководні течії в житті країни.
А потім до нас прийшов інтернет ...
Інтернет почав забирати аудиторію у друкованих змі. ЗМІ почали переповзати в онлайн. А вже онлайн-формат змі дав життя зворотньому зв'язку з читачем.  Раніше як воно було - щось там собі надрукував і випустив,  а читач це проковтне. Хіба що якийсь один особливо розумний дядько, читаючи цю паперову ахінею у себе на унітазі, буде плюватися на якість матеріалу, але далі його рідні', максимум - обуреного листа до редакції, яке ніхто не прочитає, справа не йшла. А тепер з'явилася зворотний зв'язок. І ось вже обурений розумний дядько пише гнівну відповідь недалекому автору, який опублікував свою писанину в змі, і тикає дядько його носом в кожну кому, як цуценя в його власні екскременти.
А потім в інтернет прийшли соц. мережі і дали слово всім бажаючим. І виявилося, що на будь-який матеріал журналіста, який містить хоч якійсь професійний аналіз, в соц. мережах знайдеться свій "розумний дядько", який розмаже журналіста з висоти свого досвіду та глибини знання теми. А що стосується смачно і жваво написаного слова, в соц. мережах з'явились свої блогери в будь-якій сфері, від моди і науки до політики та економіки.
Соц. мережі вщент десакралізувати журналістику. Журналісти постали перед власною аудиторією такими, якими вони є - вкрай амбітними, не особливо грамотними, та часом навіть не дуже розумними.
Основна проблема в тому, що журналісти не вміють вести полеміку, не вміють відстоювати свою думку, тримати удар, визнавати себе переможеними, відточувати в словесних баталіях аргументацію. Чи не навчені. У них ніколи не було реальних опонентів, так як вони не отримували зворотного зв'язку. А інтернет за останні 15 років виростив ціле покоління читачів, яке пройшло вишкіл, ідеологічні війни і дискусійні клуби.
І побачили істину соцмережі. І очманіли від цього відкриття. Ось це нахабне, самовпевнене, що не володіє і краплею витримки, розуму і таланту чмо ми читали десяток років ? Так він же нічого не знає, ні в чому толком не розбирається. Ну добре, він знайомий особисто з половиною київського бомонду - ну і що з того ? Весь цей бомонд теж заповз в соц. мережі і став куди ближче і доступніше народу, ніж раніше.
Ще плюс для читача - канали отримання інформації. Це раніше людина з камерою і мікрофоном була богом та царем. Зараз у кожного є свій мікрофон та камера, і у кожного другого - технічна можливість поширити стрім з місця подій.
Що тепер є такого у журналіста, чого немає у будь-якого з нас ?
Чим їм тепер впливати на уми читачів ? Чим їм на життя заробляти ? Народ читає вискочок-блогерів, а журналіста за кожну лажу веселою юрбою тролить в коментарях.
А так як журналіст часто то істота самолюбна,  то кожен день вона отримує колосальний удар по своїх амбіціях. Ну і що журналісту робити, окрім як продати залишки репутації і аудиторії тому, хто дорожче заплатить ?
Чи стали вони гівнюками ? Відкрите питання. Можливо, вони ними завжди були, просто тепер ми маємо можливість розглянути їх зблизька.
Ганна Оскоміна.

Наша головна проблема і загроза - олігархат

Головна наша проблема - олігархат, який захопив владу в Україні.
І вся небезпека для існування України походить саме від олігархів при владі, і тут немає значення який олігархічний клан знову прийде у нас до влади, чи то клан #порошенко, чи #ахметова, чи #коломойськог чи будь-який інший.
Головне завдання Українців - усунути олігархів від влади та відділити владу від бізнесу.
А то виходить так, що вже 26 років ми спочатку голосуємо за політ. проекти олігархів, а потім наполегливо скидаємо їх владу, забуваючи, що будь-який політичний проект в олігархічній системі зав'язаний на користь своїх засновників-спонсорів.
Якщо ж не зламати систему влади олігархату в Україні, ми і далі будемо наступати на одні й ті ж граблі.
І в цій "системі" нашої влади ускладнити життя олігархів намагається лише ВО Свобода, коли вимагає голосування у стінах врУ законопроектів запропонованих депутатами від Свободи про денонсацію конвенції з Кіпром, про уникнення подвійного оподаткування, про повернення вкарадених капіталів, що значно ускладнить виведення капіталів з України.
Виведення олігархами капіталів з України це головне, що не дає Україні економічно розвиватись, а Українцям - заможно жити.
ВО Свобода принаймні намагається змінити законодавство, яке б ускладнило життя олігархату, чого не скажеш про Інші політичні сили, які навіть такої спроби не робили, хоча мали всі важелі для розв'язання цієї проблеми.
ВО Свобода, на відміну від інших опозиціонерів, має моральне право ставити питання про злам олігархічної моделі влади в Україні. Чи знайдуть підтримку законопроекти, запропоновані депутатами-свободівцями, спрямовані на обмеження впливу і можливостей олігархів то питання до ... Хоча Свободі не звикати братися за виконання завдань, які спочатку всім здавалися нездійсненними. Згадайте лише, як свободівці домагалися заборони компартії в Україні. А колись теж всім здавалося, що у нашій країні це неможливо. Але де тепер та компартія ? Так ото ж.
Бо плач не дав Свободи ще нікому,
А хто борець - той здобуває світ.