Ви ніколи не замислювалися, що сталося з усіма цими журналістами, що в такий короткий час вони поголовно перетворилися в таких гівнюків ?
У мене є версія, але я не претендую на істину, просто хотілося б обговорити з Вами.
Почнемо з того, що в журналістику йдуть люди з досить високими амбіціями, навіть якщо мають при цьому досить посередні таланти. Ця професія дає можливість володіти умами аудиторії, маніпулювати громадською думкою, що завжди добре оплачувалося зацікавленими особами. Журналістика відкривала багато дверей і впускала журналіста в коло політичного, фінансового, культурного бомонду, ну або тих, хто таким себе вважає, і в загалі, це була досить закрита каста, куди всунутись з низів, будь ти хоч сто разів талановитий, було досить непросто. Читачам журналісти здавалися недосяжними, такими що володіють таємними, сакральними знаннями про глибоководні течії в житті країни.
А потім до нас прийшов інтернет ...
Інтернет почав забирати аудиторію у друкованих змі. ЗМІ почали переповзати в онлайн. А вже онлайн-формат змі дав життя зворотньому зв'язку з читачем. Раніше як воно було - щось там собі надрукував і випустив, а читач це проковтне. Хіба що якийсь один особливо розумний дядько, читаючи цю паперову ахінею у себе на унітазі, буде плюватися на якість матеріалу, але далі його рідні', максимум - обуреного листа до редакції, яке ніхто не прочитає, справа не йшла. А тепер з'явилася зворотний зв'язок. І ось вже обурений розумний дядько пише гнівну відповідь недалекому автору, який опублікував свою писанину в змі, і тикає дядько його носом в кожну кому, як цуценя в його власні екскременти.
А потім в інтернет прийшли соц. мережі і дали слово всім бажаючим. І виявилося, що на будь-який матеріал журналіста, який містить хоч якійсь професійний аналіз, в соц. мережах знайдеться свій "розумний дядько", який розмаже журналіста з висоти свого досвіду та глибини знання теми. А що стосується смачно і жваво написаного слова, в соц. мережах з'явились свої блогери в будь-якій сфері, від моди і науки до політики та економіки.
Соц. мережі вщент десакралізувати журналістику. Журналісти постали перед власною аудиторією такими, якими вони є - вкрай амбітними, не особливо грамотними, та часом навіть не дуже розумними.
Основна проблема в тому, що журналісти не вміють вести полеміку, не вміють відстоювати свою думку, тримати удар, визнавати себе переможеними, відточувати в словесних баталіях аргументацію. Чи не навчені. У них ніколи не було реальних опонентів, так як вони не отримували зворотного зв'язку. А інтернет за останні 15 років виростив ціле покоління читачів, яке пройшло вишкіл, ідеологічні війни і дискусійні клуби.
І побачили істину соцмережі. І очманіли від цього відкриття. Ось це нахабне, самовпевнене, що не володіє і краплею витримки, розуму і таланту чмо ми читали десяток років ? Так він же нічого не знає, ні в чому толком не розбирається. Ну добре, він знайомий особисто з половиною київського бомонду - ну і що з того ? Весь цей бомонд теж заповз в соц. мережі і став куди ближче і доступніше народу, ніж раніше.
Ще плюс для читача - канали отримання інформації. Це раніше людина з камерою і мікрофоном була богом та царем. Зараз у кожного є свій мікрофон та камера, і у кожного другого - технічна можливість поширити стрім з місця подій.
Що тепер є такого у журналіста, чого немає у будь-якого з нас ?
Чим їм тепер впливати на уми читачів ? Чим їм на життя заробляти ? Народ читає вискочок-блогерів, а журналіста за кожну лажу веселою юрбою тролить в коментарях.
А так як журналіст часто то істота самолюбна, то кожен день вона отримує колосальний удар по своїх амбіціях. Ну і що журналісту робити, окрім як продати залишки репутації і аудиторії тому, хто дорожче заплатить ?
Чи стали вони гівнюками ? Відкрите питання. Можливо, вони ними завжди були, просто тепер ми маємо можливість розглянути їх зблизька.
Ганна Оскоміна.
У мене є версія, але я не претендую на істину, просто хотілося б обговорити з Вами.
Почнемо з того, що в журналістику йдуть люди з досить високими амбіціями, навіть якщо мають при цьому досить посередні таланти. Ця професія дає можливість володіти умами аудиторії, маніпулювати громадською думкою, що завжди добре оплачувалося зацікавленими особами. Журналістика відкривала багато дверей і впускала журналіста в коло політичного, фінансового, культурного бомонду, ну або тих, хто таким себе вважає, і в загалі, це була досить закрита каста, куди всунутись з низів, будь ти хоч сто разів талановитий, було досить непросто. Читачам журналісти здавалися недосяжними, такими що володіють таємними, сакральними знаннями про глибоководні течії в житті країни.
А потім до нас прийшов інтернет ...
Інтернет почав забирати аудиторію у друкованих змі. ЗМІ почали переповзати в онлайн. А вже онлайн-формат змі дав життя зворотньому зв'язку з читачем. Раніше як воно було - щось там собі надрукував і випустив, а читач це проковтне. Хіба що якийсь один особливо розумний дядько, читаючи цю паперову ахінею у себе на унітазі, буде плюватися на якість матеріалу, але далі його рідні', максимум - обуреного листа до редакції, яке ніхто не прочитає, справа не йшла. А тепер з'явилася зворотний зв'язок. І ось вже обурений розумний дядько пише гнівну відповідь недалекому автору, який опублікував свою писанину в змі, і тикає дядько його носом в кожну кому, як цуценя в його власні екскременти.
А потім в інтернет прийшли соц. мережі і дали слово всім бажаючим. І виявилося, що на будь-який матеріал журналіста, який містить хоч якійсь професійний аналіз, в соц. мережах знайдеться свій "розумний дядько", який розмаже журналіста з висоти свого досвіду та глибини знання теми. А що стосується смачно і жваво написаного слова, в соц. мережах з'явились свої блогери в будь-якій сфері, від моди і науки до політики та економіки.
Соц. мережі вщент десакралізувати журналістику. Журналісти постали перед власною аудиторією такими, якими вони є - вкрай амбітними, не особливо грамотними, та часом навіть не дуже розумними.
Основна проблема в тому, що журналісти не вміють вести полеміку, не вміють відстоювати свою думку, тримати удар, визнавати себе переможеними, відточувати в словесних баталіях аргументацію. Чи не навчені. У них ніколи не було реальних опонентів, так як вони не отримували зворотного зв'язку. А інтернет за останні 15 років виростив ціле покоління читачів, яке пройшло вишкіл, ідеологічні війни і дискусійні клуби.
І побачили істину соцмережі. І очманіли від цього відкриття. Ось це нахабне, самовпевнене, що не володіє і краплею витримки, розуму і таланту чмо ми читали десяток років ? Так він же нічого не знає, ні в чому толком не розбирається. Ну добре, він знайомий особисто з половиною київського бомонду - ну і що з того ? Весь цей бомонд теж заповз в соц. мережі і став куди ближче і доступніше народу, ніж раніше.
Ще плюс для читача - канали отримання інформації. Це раніше людина з камерою і мікрофоном була богом та царем. Зараз у кожного є свій мікрофон та камера, і у кожного другого - технічна можливість поширити стрім з місця подій.
Що тепер є такого у журналіста, чого немає у будь-якого з нас ?
Чим їм тепер впливати на уми читачів ? Чим їм на життя заробляти ? Народ читає вискочок-блогерів, а журналіста за кожну лажу веселою юрбою тролить в коментарях.
А так як журналіст часто то істота самолюбна, то кожен день вона отримує колосальний удар по своїх амбіціях. Ну і що журналісту робити, окрім як продати залишки репутації і аудиторії тому, хто дорожче заплатить ?
Чи стали вони гівнюками ? Відкрите питання. Можливо, вони ними завжди були, просто тепер ми маємо можливість розглянути їх зблизька.
Ганна Оскоміна.
Немає коментарів:
Дописати коментар