Не ведіться на дурню з телевізорів, тому що так нам вже недовго ...

Феномен "президента" Зеленського, чиї телевізійні сценічні образи "свого в доску хлопця з провінції", що викував себе та своє власне щастя своїми власними руками і ложив та ложить на всіх політиків - у недалекого провінційного виборця, який для себе отримує всю інформацію лише з телевізора, викликає культурологічний захват та бажання голосувати "за того хлопця". 
Феномен "президента" Вакарчука, як романтичного героя-ідеаліста, борця за справедливість, вченого - а значить розумного, підкріплений сучасним європейським саундом - у недалекого провінційного виборця, який отримує інформацію з того ж телевізора, і теж викликає культурологічний захват і бажання голосувати "за". 
А в цей час пани Коломойські з Соросами, десь там, у своїх Ізраїлях чи Америках разом з усім цивілізованим людством упісюються від сміху, спостерігаючи за тим, як на території держави, яка має назву Україна, тупоголові аборигени цілком серйозно обговорюють тему президенства того чи іншого клоуна або актора, які до політики не мають жодного відношення. 
Люди, підіть краще до театру, перегляньте новий Українській фільм в кінотеатрі, поцікавтесь та подумайте, чи просто почитайте книжку ... 
А також не ведіться на басні про "акторів" Рейгана в Америці, чи якогось іншого відомого політика, тому що Роналд Рейган все своє свідоме життя сповідував республіканську ідеологію, був членом лише одної Республіканської партії США, в якій займав високу партійну посаду, 33-й губернатор штату Каліфорнія. 
Не ведіться на дурню з телевізорів, тому що так нам вже недовго колобка чи буратіно в президенти висунути, а саме страшне, їх обрати в президенти. 
Президент - це в першу чергу представник політичної партії, яка вже має свою історію, бажано тривалу історію, а не лише рік перед виборами з'вилась, партія системно сповідує свою ідею побудови держави, і партія готова взяти владу в державі в свої руки та почати розбудову держави, а головне - партія готова відповідати за свої дії. 
Реальні зміни в Україні почнуться лише тоді, коли критична маса наших виборців нарешті зрозуміє, що ми обираємо собі в президенти не якогось там гарно та солодко обіцяючого окремо взятого Петю, Славу, Вову, Вітю, Льоню, чи Свєту ...
На виборах ми маємо обирати в першу чергу напрямок свого еволюційного руху, свою ідеологію руху, яку сповідує монолітна команда однодумців.