Навіть якщо цей текст звучатиме для вас розпачливо, насправді він є дуже тверезим і холоднокровним.
28 років – це більш ніж достатньо. За такий час нормальні країни здійснуюють такі цивілізаційні стрибки, які змінюють їх до невпізнаваності. Навмання візьміть будь-яку країну світу, поставте її поруч зі своєю і просто порівняйте, якими вони стали після 28 років існування. Вони і ми.
Коли ви порівнюєте Об'єднані Арабські Емірати 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожню пустелю тоді і модерні хмародери зараз.
Коли ви порівнюєте Сінгапур 28 років тому і зараз – ви порівнюєте валовий національний продукт 36 млрд доларів тоді і 336 млрд доларів зараз.
Коли ви порівнюєте Польщу 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожні прилавки тоді й найстабільнішу економіку в Європі зараз.
28 наших Українських років – це 5 президентів, 8 парламентів і 16 урядів. І чорна діра в центрі Європи
- з порушеними кордонами держави
- з демографією мінус 12 млн. громадян
- з олігархатом, як формою державного правління
- з відсутніми інституціями влади
- з убитим середнім класом
- з субсидіями для 60% населення
- з цвинтарями, які займають 5-у частину площі
- з найвищими на континенті міграційними настроями
28 років – це більш ніж достатньо. За такий час нормальні країни здійснуюють такі цивілізаційні стрибки, які змінюють їх до невпізнаваності. Навмання візьміть будь-яку країну світу, поставте її поруч зі своєю і просто порівняйте, якими вони стали після 28 років існування. Вони і ми.
Коли ви порівнюєте Об'єднані Арабські Емірати 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожню пустелю тоді і модерні хмародери зараз.
Коли ви порівнюєте Сінгапур 28 років тому і зараз – ви порівнюєте валовий національний продукт 36 млрд доларів тоді і 336 млрд доларів зараз.
Коли ви порівнюєте Польщу 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожні прилавки тоді й найстабільнішу економіку в Європі зараз.
28 наших Українських років – це 5 президентів, 8 парламентів і 16 урядів. І чорна діра в центрі Європи
- з порушеними кордонами держави
- з демографією мінус 12 млн. громадян
- з олігархатом, як формою державного правління
- з відсутніми інституціями влади
- з убитим середнім класом
- з субсидіями для 60% населення
- з цвинтарями, які займають 5-у частину площі
- з найвищими на континенті міграційними настроями
Звісно, не варто порівнювати щось із пальцем, але 28 років - це предостатньо часу, аби довести світові, чи спроможний народ творити свою успішну державу.
За час незалежності в Україні провели загальнонаціональні вибори 23 рази, і прийшли в 2019-й рік із таким “прогресом”, який сформулювати можна так - тепер у нас в більшості є лише насєлєніє території
- хто всі ці люди, які голосують за кума Путіна на п’ятому році війни з Путіним ?
- хто всі ці люди, які вважають галичан фашистами ?
- хто всі ці люди, які вимагають відновлення мережі “вконтакте”, російських серіалів про ментів, гастролей зірок блатного шансону ?
- хто всі ці люди, які ігнорують державну мову, хоча мова Українська конституційно закріплена ?
- хто всі ці люди, які повноту влади віддають артистові комічного жанру ?
То плебеї. А коли їх назвають плебеями, то вони ображають. А плебей, то лише термін із древньоримського права, що означає “вільні, але незнатні люди”.
За час незалежності в Україні провели загальнонаціональні вибори 23 рази, і прийшли в 2019-й рік із таким “прогресом”, який сформулювати можна так - тепер у нас в більшості є лише насєлєніє території
- хто всі ці люди, які голосують за кума Путіна на п’ятому році війни з Путіним ?
- хто всі ці люди, які вважають галичан фашистами ?
- хто всі ці люди, які вимагають відновлення мережі “вконтакте”, російських серіалів про ментів, гастролей зірок блатного шансону ?
- хто всі ці люди, які ігнорують державну мову, хоча мова Українська конституційно закріплена ?
- хто всі ці люди, які повноту влади віддають артистові комічного жанру ?
То плебеї. А коли їх назвають плебеями, то вони ображають. А плебей, то лише термін із древньоримського права, що означає “вільні, але незнатні люди”.
От Україну і населяють вільні, але незнатні люди, неосвічені, примітивні, які книжок не купують і не читають, історією свого краю не цікавляться, інтелектуально не ростуть, за кордон не їздять, іноземних мов не вчать, радянську минувшину не переосмислюють, живуть у зомбоящиках ... Просто собі живуть - вільні, але незнатні. Вільні, але не шляхетні, зате з правом голосу. У цьому й основна відмінність із древньоримським правом, бо там плебеї не мали права голосу, а наші мають.
А тепер пан Зеленський відчинив скриньку Пандори, і запровадив моду на дилетантство, зробивши шармовою посередність. Він демонструє плебеям, що не варто соромитися своєї недалекості, навпаки – варто бути максимально натуральним у проявах своєї малограмотності. Всі натуральні люди – страшенно шармові. Тому-то натуральне плебейство стало центральною ідентичністю в цій країні. Вони засмакували свою кількісну перевагу. В них нарешті розправилися крила від того, що справа і зліва від них – такі ж невимогливі люди, і їх більше, і їх цілий дивізіон, а коли їм кажуть трішки увімкнути залишки мізків, вони хором відповідають : а нас - рать.
Драма 28-річної України полягає у питанні : кого у нас все-таки більше ?
Ми заходимо в час, коли якісна інтелектуальна креативна свідомо-українська частина суспільства становить меншість. 28 років тривав виховний процес над народом, який 28 років годували ерзац-культурою, примітивним тєлєвізором і пофігізмом щодо власної держави. 28 років тривало лабораторне вирощування людини, яка житиме в районі, де був голодомор, і радо при цьому голосуватиме за вбивць. 28 років плекався еталонний мазохіст, який з усіх можливих синдромів обрав для себе стокгольмський. 28 років будь-яке навернення до Українських цінностей спочатку присікалося, потім висміювалося, а потім таврувалося. 28 років – це вже друге покоління, а це означає, що в Україні підростає нова генерація новітнього “совка”, оснащеного сучасними гаджетами, в якому лунає російській реп, “россия24”, “новая волна” в Сочи, “жара” в Баку, ювілейний концерт Надєжди Кадишевої. 28 років – це час, за який перебування в орбіті “русского мира” стало не лише нормою, але й духовною потребою. І ви це нічим не зіб'єте. Це – заводські параметри. Це – матриця.
І тепер, коли позаду 28 років, за які інші країни ставали членами ЄС і НАТО, настав час пограти в простеньку вікторину, де лише два варіанти відповідей : так і ні
- чи вірите ви, що в Україні на всій території буде повнокровно діяти єдина державна мова ?
- чи вірите ви, що мешканці Юго-Востока примкнуть до модерного проекту Європейської України, якщо це передбачає повну відмову від радянської отрути ?
- чи вірите ви, що Крим, де більшість населення є етнічними росіянами, коли-небудь буде українським не формально, а по духу ?
- чи вірите ви, що мама убитого луганського ополченця погодиться на україномовного україноцентричного патріота-президента ?
- чи вірите ви, що Харків коли-небудь добровільно відмовиться від маршала Жукова ?
- чи вірите ви, що в Одесі мером може стати воїн російсько-української війни ?
чи, чи, чи… Є сотні запитань, які починаються на “чи”, а закінчуються на “ні”.
Питання не в тому, хто сильніший.
Питання в тому, кого більше. Як на мене, в Україні зараз більше насєлєнія, яке готове просто населяти територію країни. Насєлєніє довго чекало свого виходу на авансцену. Воно терпіло всіх цих вишиваних вискочок із промовами про мову, пам'ять, героїв і всяку хрєнь, яку, за словами насєлєнія, на хліб не намастиш. Насєлєніє легко погодиться на холодильник, навіть якщо цей холодильник стоятиме в “русском мире” і рубльовій зоні. Бо воно, насєлєніє, все одно там перебувало ментально всі ці роки і навіть не робило спроб бодай подумати про альтернативу. А проукраїнські сили були занадто кволими і місцями навіть кумедними, аби могти заразити собою бодай одного донецького бика.
Від Сяну до Дону – це гарно звучить лише у гІмні. А на ділі гімно' з Дону перекриє будь-які потуги Сяну. Дон переміг Сян. Дон хоче дружити зі своїм гвалтівником. Дон закоханий у свого кривдника. Він уже завтра готовий обійнятися з тим, хто закатрупив 13 тисяч звитяжців. Дон готовий амністувати кожного бойовика, який щиро ненавидить київську хунту. Дон просто хоче бути собою, що значить – одномовно російськомовним, ватним, проросійським, колабораційним. Це його право. Він – вільна людина.
28 років – коту під хвіст. Не ліпиться Сян і Дон докупи. Ніякі не брати, а так … вимушені співмешканці однієї комунальної квартири, яка дісталася у спадок від дяді Сталіна. 28 років Сян мріяв про Європу, а Дон тим часом укріплював свій євразійський ретро-світогляд. Плебеї радше здохнуть, аніж відмовляться від Дня Пабєди, який їм “порохом пропах”.
Зараз їхній зоряний час. Вони на підйомі. Консенсус із ними є неможливий. Тому що вони ніколи не пристануть на Українські правила гри. Вони ніколи не перейдуть на Український бік, бо в їхніх бараках зрадників стріляють першими. Українська мова не підходить для їхніх щелеп. Українська пам’ять є для них ворожою. Українська культура є для них сільською. 28 років вони терпіли забавляння в українську Україну, а тепер, коли вона їм поперек горла стала, вони просто хочуть бути собою. Оскільки їх більше, вони резонно ставлять запитання: хочете бути з нами – будьте. Проте вони ніколи не поставлять запитання : а що нам треба зробити, аби бути з вами ?
Звертаючись до проукраїнської меншини – так що ? В якому настрої святкуватимете 24 серпня ?
Вас макнули по повній програмі. Вас із головою накрили зеленим рядном і наказали тихенько дихати в тряпочку. Вас прирекли на Медведчука. Країну, за яку ви й ваші діди проливали кров, отак легко, під спалахи їхніх весільних фотографів-мажоритарників, віддали в одні руки, в необмежену владу коміка, для якого Томос – це термос, а Україна – проститутка з німецького порно. Тож далі відроджуйте гаївки і щедрівки, далі діставайте з бабусиних скринь коралі та інші цяцьки, далі переконуйте самих себе у “Схід і Захід разом”, далі називайте братами й сестрами тих, хто дивиться на вас, як на екзотичних аборигенів – у вас попереду ціла вічність перебування в меншості на своїй рідній начебто землі.
24 серпня поставлю свічку за воїна Андрія, який пішов на війну захищати Україну і там загинув. Наводчиком для снайпера, який вбив Андрія, був місцевий мешканець - дідок з українським паспортом, який охоче проголосував на останніх виборах за росмір ...
З вікна видно недобудовану хату Андрія, який хотів там жити з дружиною і двома дітьми. Він звів лише перший поверх. З його фундаменту за цей час вимахала двометрова береза. Це – моя Україна. Недобудований перший поверх. 28 років.
А тепер пан Зеленський відчинив скриньку Пандори, і запровадив моду на дилетантство, зробивши шармовою посередність. Він демонструє плебеям, що не варто соромитися своєї недалекості, навпаки – варто бути максимально натуральним у проявах своєї малограмотності. Всі натуральні люди – страшенно шармові. Тому-то натуральне плебейство стало центральною ідентичністю в цій країні. Вони засмакували свою кількісну перевагу. В них нарешті розправилися крила від того, що справа і зліва від них – такі ж невимогливі люди, і їх більше, і їх цілий дивізіон, а коли їм кажуть трішки увімкнути залишки мізків, вони хором відповідають : а нас - рать.
Драма 28-річної України полягає у питанні : кого у нас все-таки більше ?
Ми заходимо в час, коли якісна інтелектуальна креативна свідомо-українська частина суспільства становить меншість. 28 років тривав виховний процес над народом, який 28 років годували ерзац-культурою, примітивним тєлєвізором і пофігізмом щодо власної держави. 28 років тривало лабораторне вирощування людини, яка житиме в районі, де був голодомор, і радо при цьому голосуватиме за вбивць. 28 років плекався еталонний мазохіст, який з усіх можливих синдромів обрав для себе стокгольмський. 28 років будь-яке навернення до Українських цінностей спочатку присікалося, потім висміювалося, а потім таврувалося. 28 років – це вже друге покоління, а це означає, що в Україні підростає нова генерація новітнього “совка”, оснащеного сучасними гаджетами, в якому лунає російській реп, “россия24”, “новая волна” в Сочи, “жара” в Баку, ювілейний концерт Надєжди Кадишевої. 28 років – це час, за який перебування в орбіті “русского мира” стало не лише нормою, але й духовною потребою. І ви це нічим не зіб'єте. Це – заводські параметри. Це – матриця.
І тепер, коли позаду 28 років, за які інші країни ставали членами ЄС і НАТО, настав час пограти в простеньку вікторину, де лише два варіанти відповідей : так і ні
- чи вірите ви, що в Україні на всій території буде повнокровно діяти єдина державна мова ?
- чи вірите ви, що мешканці Юго-Востока примкнуть до модерного проекту Європейської України, якщо це передбачає повну відмову від радянської отрути ?
- чи вірите ви, що Крим, де більшість населення є етнічними росіянами, коли-небудь буде українським не формально, а по духу ?
- чи вірите ви, що мама убитого луганського ополченця погодиться на україномовного україноцентричного патріота-президента ?
- чи вірите ви, що Харків коли-небудь добровільно відмовиться від маршала Жукова ?
- чи вірите ви, що в Одесі мером може стати воїн російсько-української війни ?
чи, чи, чи… Є сотні запитань, які починаються на “чи”, а закінчуються на “ні”.
Питання не в тому, хто сильніший.
Питання в тому, кого більше. Як на мене, в Україні зараз більше насєлєнія, яке готове просто населяти територію країни. Насєлєніє довго чекало свого виходу на авансцену. Воно терпіло всіх цих вишиваних вискочок із промовами про мову, пам'ять, героїв і всяку хрєнь, яку, за словами насєлєнія, на хліб не намастиш. Насєлєніє легко погодиться на холодильник, навіть якщо цей холодильник стоятиме в “русском мире” і рубльовій зоні. Бо воно, насєлєніє, все одно там перебувало ментально всі ці роки і навіть не робило спроб бодай подумати про альтернативу. А проукраїнські сили були занадто кволими і місцями навіть кумедними, аби могти заразити собою бодай одного донецького бика.
Від Сяну до Дону – це гарно звучить лише у гІмні. А на ділі гімно' з Дону перекриє будь-які потуги Сяну. Дон переміг Сян. Дон хоче дружити зі своїм гвалтівником. Дон закоханий у свого кривдника. Він уже завтра готовий обійнятися з тим, хто закатрупив 13 тисяч звитяжців. Дон готовий амністувати кожного бойовика, який щиро ненавидить київську хунту. Дон просто хоче бути собою, що значить – одномовно російськомовним, ватним, проросійським, колабораційним. Це його право. Він – вільна людина.
28 років – коту під хвіст. Не ліпиться Сян і Дон докупи. Ніякі не брати, а так … вимушені співмешканці однієї комунальної квартири, яка дісталася у спадок від дяді Сталіна. 28 років Сян мріяв про Європу, а Дон тим часом укріплював свій євразійський ретро-світогляд. Плебеї радше здохнуть, аніж відмовляться від Дня Пабєди, який їм “порохом пропах”.
Зараз їхній зоряний час. Вони на підйомі. Консенсус із ними є неможливий. Тому що вони ніколи не пристануть на Українські правила гри. Вони ніколи не перейдуть на Український бік, бо в їхніх бараках зрадників стріляють першими. Українська мова не підходить для їхніх щелеп. Українська пам’ять є для них ворожою. Українська культура є для них сільською. 28 років вони терпіли забавляння в українську Україну, а тепер, коли вона їм поперек горла стала, вони просто хочуть бути собою. Оскільки їх більше, вони резонно ставлять запитання: хочете бути з нами – будьте. Проте вони ніколи не поставлять запитання : а що нам треба зробити, аби бути з вами ?
Звертаючись до проукраїнської меншини – так що ? В якому настрої святкуватимете 24 серпня ?
Вас макнули по повній програмі. Вас із головою накрили зеленим рядном і наказали тихенько дихати в тряпочку. Вас прирекли на Медведчука. Країну, за яку ви й ваші діди проливали кров, отак легко, під спалахи їхніх весільних фотографів-мажоритарників, віддали в одні руки, в необмежену владу коміка, для якого Томос – це термос, а Україна – проститутка з німецького порно. Тож далі відроджуйте гаївки і щедрівки, далі діставайте з бабусиних скринь коралі та інші цяцьки, далі переконуйте самих себе у “Схід і Захід разом”, далі називайте братами й сестрами тих, хто дивиться на вас, як на екзотичних аборигенів – у вас попереду ціла вічність перебування в меншості на своїй рідній начебто землі.
24 серпня поставлю свічку за воїна Андрія, який пішов на війну захищати Україну і там загинув. Наводчиком для снайпера, який вбив Андрія, був місцевий мешканець - дідок з українським паспортом, який охоче проголосував на останніх виборах за росмір ...
З вікна видно недобудовану хату Андрія, який хотів там жити з дружиною і двома дітьми. Він звів лише перший поверх. З його фундаменту за цей час вимахала двометрова береза. Це – моя Україна. Недобудований перший поверх. 28 років.
Немає коментарів:
Дописати коментар